Виховний просвітницький захід: “Пам`ятаємо. Єднаємося. Переможемо” з нагоди вшанування пам`яті жертв Голодомору”

IMG_0431 (1)Щорічно в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять загиблих від Голодомору 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років.

Цьогоріч пам’ятна дата припала на 26 листопада. У цень українців традиційно запрошують долучитись до Загальнонаціональної хвилини мовчання, та традиційної акції «Запали свічку» і засвітити вогник у кожній домівці як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди більше не повторювалися.

«90 років в Україні було вчинено Голодомор, і загублено мільйони життів українців. Нині переслідується та сама мета – геноцид Українського народу. Щоб запобігти повторенню таких трагедій і злочинів минулого, маємо берегти пам’ять про тих, хто став жертвою, та боротися проти тих, хто продовжує злочини проти людства.

Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

Сталося це літа Божого 1932-го.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива Рік тридцять другий... Голод... Голод...

У люті сталінській страшній Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!) Недолічилась Україна.

Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках. То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.

Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».

Петро Оливка, 1921 р. н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область. «Коли мені було 12 років, засудили за колоски мене маленького на 5 років до важких робіт. Мама пухла разом із сестрою і померла на моїх очах. Одне спасіння: миші наносили в норки запаси, землею обгортали їх у круглих купках, а ми вже її роздовблювали взимку і забирали ці запаси».

Іван Приступній, 1916 р.н. с. Єгорівка, Одеська область. «Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

Письменник Олесь Гончар, 1918 р. н., щоденники, запис від 23.08.1980 р. «А мені згадався 1933-й. «То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, – сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…»

У результаті Голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини — близько тисячі, щотижня — близько 25 тисяч. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6

мільйонів 122 тисячі осіб. Спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року Голодомор мовою фактів Складовими політики Голодомору були: - Насильне вилучення всіх продовольчих припасів Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель; Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях; Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян; Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві. Блокада мешканців окремих територій та всієї України: Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2 чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України; Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР. У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

День пам’яті жертв Голодоморів був вперше запроваджений Указом Президента Леоніда Кучми у 1998 році. Указом Кучми від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій».

У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі. (Запалюється свічка.) Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

Хай світло від свічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Хвилина мовчання (вмикається запис ритму метронома).

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.

Пустая синяя полоска

© 2024 Університет Ушинського
https://ee.itk.ac.id/data/
https://slot-bonanza-terpercaya.powerappsportals.com/